Preloader
Назад

Як виживають бренди в корпоративних війнах

Далі

«Якби мені було відведено всього одну годину на порятунок світу, 55 хвилин я витратив би на аналіз проблеми і лише останні п’ять хвилин – на її вирішення» (Альберт Ейнштейн).

 

Погляди на стратегію розвитку компанії часто розходяться, коли у неї кілька власників. Це йде на користь бізнесу, якщо співвласники вміють домовлятися. Але іноді відносини напружуються настільки, що ще недавно успішні партнери або навіть близькі родичі розв’язують корпоративні війни, які можуть знищити не тільки репутацію компанії, але і сам бізнес. Особливо важко дається спільне вирішення питань в кризові часи, коли проблеми і виклики, що стоять перед компанією, стають гостріше.

Чи можливо грамотно вибудувати систему корпоративного управління, яка допомагала б запобігати конфліктам інтересів або вирішувати їх цивілізованим шляхом? Вивчаємо проблему на прикладі гучних суперечок акціонерів відомих брендів.

Причини і варіанти вирішення корпоративних конфліктів багато в чому залежать від правового середовища, культурних і політичних традицій країни, в якій працює компанія, структури власності та контролю в компанії.

В основі таких конфліктів найчастіше лежить відсутність з самого початку єдиного розуміння стратегії розвитку компанії і тактики досягнення поставлених цілей між власниками.

Наприклад, «автомобільний король» Генрі Форд, маючи негативний досвід створення першої компанії, з якої йому довелося піти через розбіжності з інвесторами, через деякий час після заснування ним другої автомобільної компанії, викупив у решти акціонерів їх частки і став одноосібним власником FordMotorCompany.

Іншому талановитому німецькому винахіднику і підприємцю в автомобілебудуванні Августу Хорьху також довелося покинути власну фірму «Horch & Cie. MotorwagenWerke» через 10 років після її заснування через розбіжності з акціонерами, які заявляли, що його конструкції «авантюрні». Конструктору виплатили сміховинну компенсацію – 25 тис. рейхсмарок, в той час як автомобіль Horch-ZD коштував 15 тисяч. Але вже через 4 тижні в 1909 році він заснував нову фірму – “AugustHorchAutomobilwerkeGmbH”, згодом перейменовану в “AudiAutomobilwerkeGmbH”. «Horch!» на простонародному німецькому діалекті означає «Слухай!». Audi – те ж саме по-латині.

Корпоративні війни між онуками Фердинанда Порше

Суперечки всередині сім’ї власників другого найбільшого автовиробника в світі Volkswagen Group – Порше і Пієх – тривають протягом майже всієї історії концерну і вирішуються по-різному.

Наприклад, після однієї з великих сварок в 1972 році Порше і Пієх домовилися вийти з оперативного управління сімейним підприємством Porsche, довіривши управління концерном найманим менеджерам.

В останні кілька десятиліть корпоративні конфлікти між двоюрідними братами і онуками видатного німецького конструктора і підприємця Фердинанда Порше – Вольфгангом Порше і Фердинандом Піехом – стали для німців такими ж цікавими і популярними, як інтриги королівської сім’ї для британців.

У 1993 році Фердинанд Пієх очолив правління VW, який терпів збитки, ставши успішним кризовим менеджером. Він практично врятував концерн. Тоді Піехам і Порше належала лише незначна частка акцій в концерні. З 2005 року почалося скуповування акцій VW з боку Porsche. Голова наглядової ради компанії Вольфганг Порше вирішив реалізувати свій план з поглинання Volkswagen AG, проти якого виступив Фердинанд Пієх.

В результаті все вийшло навпаки. Після довгого протистояння двоюрідних братів Volkswagen Group поглинула Porsche, який став дванадцятим брендом концерну. Піех здобув перемогу над Порше. Втім, у виграші залишилися обидва, оскільки сімейне підприємство Porsche Automobil Holding SE тепер основний акціонер VW: йому належить більше половини голосів акцій автогіганта.

На думку фахівця аналітичної компаніі GlobalInsight Крістофа Штюрмера, суть конфлікту полягає в різному підході до ведення справ у двох братів Піех і Порше: «прибуток для Піеха другорядний в порівнянні з блискучими інженерними досягненнями. Піех – це один з найталановитіших на планеті інженерів в галузі автомобілебудування. Він хотів стати Мікеланджело в автомобільному світі».

Банкрутство одного з найбільших російських інтернет-ритейлерів

Одним з яскравих прикладів корпоративної війни, яка привела до банкрутства найбільшого в 2013 році в Росії інтернет-рітейлера, став конфлікт між акціонерами компанії «Юлмарт». Чотири власника, які контролювали бізнес приблизно в рівних частках, не змогли домовитися про розвиток бізнесу і його фінансування: Дмитро Костигін і його партнер Август Мейєр з одного боку та Михайло Васінкевіч і Олексій Нікітін – з іншого. Зокрема, Васінкевіч був незадоволений тим, що Костигін нібито обіцяв вивести “Юлмарт” на IPO, але не дотримав обіцянки.

Публічним конфлікт акціонерів став після того, як в 2016 році Олексій Нікітін і Михайло Васінкевіч подали позов до Міжнародного арбітражу Лондона проти Дмитра Костигіна й Августа Мейера. Вони вирішили вийти з бізнесу і вимагали викупити їхні частки за певною ціною. У відповідь Костигін і Мейер заявили, що запропонована ціна вище за ринкову, і відмовилися від пропозиції.

В результаті сторони так і не знайшли розуміння, а проти Дмитра Костигіна навіть було порушено кримінальну справу за звинуваченням у шахрайстві в сфері кредитування в особливо великому розмірі.

Згодом лідер російської інтернет-торгівлі «Юлмарт», заснований в 2008 році, поступово втратив позиції на ринку, обріс позовами від контрагентів і змушений був розпродавати нерухомість для розрахунку з кредиторами, а в березні 2020 року остаточно припинив свою діяльність.

Adidas і Puma народились завдяки розвалу сімейного підприємства

Але в історії є унікальні приклади того, як корпоративні конфлікти сприяли створенню легендарних брендів. У всьому світі відомі такі німецькі виробники спортивного взуття як Adidas і Puma. Але мало хто знає, що своїм народженням вони зобов’язані розвалу сімейного підприємства. Брати Адольф і Рудольф Дасслери колись спільно володіли взуттєвою фабрикою. Після смерті батька вони начали конфліктувати по всіх фронтах: через розбіжності з ведення бізнесу, особистих переконань і політичних поглядів. В результаті посварившись остаточно брати розділили бізнес, домовившись не використовувати бренд Dassler надалі.

У 1948 році Рудольф зареєстрував компанію під назвою “Ruda”, що означає Рудольф Дасслер, але незабаром змінив назву на “Puma”. Його братові Адольфу відмовили в патентному бюро в реєстрації товарного знака “addas”, тому довелося додати “i”. Так в 1949 році народився бренд “Adidas” – Аді Дасслер. Обидва бренди виявилися суперуспішними і зараз продовжують займати лідерські позиції в сегменті спортивного одягу і взуття.

Вітчизняні історії

В українських реаліях корпоративні конфлікти між власниками відрізняються особливою запеклістю і часто переходять в судову площину.

Один з найбільших і найвідоміших – конфлікт між акціонерами «Укрнафти» – державою в особі Нафтогазу і структурами Ігоря Коломойського, які володіють міноритарним пакетом акцій компанії.

Не дивлячись на це, Ігор Коломойський вже більше десятиліття повністю контролює Укрнафту шляхом призначення топ-менеджменту. І, відповідно, «знімає вершки», продаючи нафту пов’язаним з ним компаніям за дуже привабливими цінами. Всі спроби держави отримати контроль над підприємством розбиваються міноритарієм в судах. Зараз на порядку денному – розділ компанії між акціонерами. При цьому передбачається, що нафтовидобуток, який генерує левову частку прибутку, відійде міноритарному акціонеру, а Нафтогаз отримає тільки газовий бізнес компанії.

Характерною особливістю українських корпоративних конфліктів є також широке використання акціонерами адміністративного ресурсу і корумпованих судів. Нерідкі випадки, коли різні суди виносять діаметрально протилежні рішення з одного й того самого питання.

Що стосується конфліктів між власниками середнього і дрібного бізнесу, то ситуація там виглядає ще більш плачевно. І адмінресурс, і суди використовуються по повній. У більшості випадків сильніший просто «з’їдає» слабкого, не залишаючи йому майже нічого. Випадків цивілізованого розходження зі справедливим розподілом активів відносно небагато.

Що робити?

Способи запобігти конфліктам і уникнути шкоди для бізнесу відомі давно. Найпростіший – власники самоусуваються від управління бізнесом, довіряючи його кваліфікованому найманому менеджеру і залишаючи за собою лише загальний контроль, наприклад, через наглядову раду.

У багатьох випадках цивілізованим рішенням є викуп одним із власників частки іншого, якщо, звичайно, обидві сторони згодні з оцінкою. Подібну процедуру доцільно виписати в установчих документах, вказавши який спосіб оцінки бізнесу влаштовує всіх.

Відомі також випадки, коли посварені власники просто продавали компанію і ділили гроші в обумовлених пропорціях.

Нарешті, завжди можна поділити активи так, щоб кожен з власників залишився з життєздатним бізнесом і далі розвивав його на власний розсуд.

А ось чого робити точно не варто, це влаштовувати рейдерські атаки на компаньйона, купувати рішення судів і намагатися іншими способами «віджати» частку колишнього партнера. Як мінімум тому, що він може відповісти тим же, а бізнес за час конфлікту буде повністю або частково зруйнований. В результаті програють усі.