Чотири історії про головне

Керуючий партнер ShiStrategies Інна Шинкаренко розповіла інтернет-виданню "Бізнес-Цензор" про декілька простих людей, здавалося б, викинутих на узбіччя життя і зафіксованих там державною допомогою для малозабезпечених.

Успішний бізнесмен йде в монастир, щоб все життя присвятити служінню Богу. Телеведучий їде до бідного африканського села і вже кілька років розділяє з місцевими всі тяготи життя.

Бідний хлопець з глухого селища пішки йде до столиці вчитися і стає видатним вченим, академіком. Це дуже важко – взяти і в один прекрасний момент круто змінити своє життя. Більшість з нас на це в принципі не здатні, тому подібні історії так популярні.

Я хочу розповісти про декілька простих людей, здавалося б, викинутих на узбіччя життя і зафіксованих там державною допомогою малозабезпеченим. Що поробиш, якщо країні нема коли возиться зі своїми громадянами, яким не пощастило: достатньо буде призначити таким соцвиплати і вони переміщаються в соціальне "задзеркалля".

Вони живуть поруч з нами, їздять в транспорті, ходять до лікарні, голосують на виборах, сперечаються про спорт і політику у дворі. Але в силу різних обставин погодилися передати державі відповідальність за своє виживання і виживання своїх близьких.

Значна частина їх життя складається із заповнення незліченних документів на виплати, субсидії, пільги і т.д. У час, що залишився, багато з них люблять критикувати владу і згадувати старі добрі часи, коли і виплати були більше, і пільги щедріше.

Повернення вимушених переселенців і безробітних із задзеркалля в нормальне життя – мета проекту Світового банку та Мінсоцполітики "Рука допомоги", реалізацію якого я координую.

Якщо коротко, ми пропонуємо учасникам проекту три речі: допомога у працевлаштуванні, можливість попрацювати на оплачуваних тимчасових роботах і фіндопомогу на відкриття власної справи – поворотну, але безпроцентну.

Зважилися на відкриття власного бізнесу чимало тих, хто просто погодився легалізувати раніше незареєстровану зайнятість, порахувавши, що можливість розширити справу варта обов'язку платити податок.

Але ще більше тих, хто кинувся в бізнес як у воду, Реалізуючи давню мрію або просто оголосивши війну власній бідності. Вони на наших очах творять нові історії свого життя.

Їх вже більше 150 чоловік, вони платять податки, створюють робочі місця, мріють про майбутнє. Вони роблять піцу, рубають ліс, лікують тварин, варять сир, будують мініфабрику та ін. Вони – наша головна гордість.

Ось їх історії.

Сім'я Миколи і Надії 10 років займалася виробництвом промислових пральних машин, сушарок і центрифуг у Луганській області. Через війну немолоде вже подружжя втратило бізнес, який давав роботу ще 20 співробітникам.

На сімейній раді вирішили – не дивлячись на брак коштів докласти всіх можливих і неможливих зусиль і відновити виробництво у Харкові, куди переїхала сім'я. Зараз на виробництві разом з ними працюють вже чотири найманих працівника.

Микола: "Як і всі, ми приїхали до Харкова перечекати, на місяць-два. Але виявилося, що ми тут надовго. Тому в 2015 році родина прийняла рішення відновити виробництво. Але оскільки воно вимагає складного обладнання, ми почали шукати гранти та фонди, стукати в усі двері. Усі залучені кошти вкладали у виробництво. Ми знайшли приміщення, почали роботу і вже виконали кілька замовлень для великих пралень".

Енергія та великий практичний досвід подружжя прирікають завод на успіх. Дивлячись на них, не розумію, чому люди набагато молодше, зіткнувшись з труднощами, опускають руки і пливуть за течією.

Ельміра, програміст з Донецька, вимушена була кинути налагоджений побут і переїхала через війну до Харкова. Ельміра створювала сайти, але з дитинства хотіла мати свою справу в абсолютно іншій галузі.

Ельміра: "Я пробувала навіть відкрити контору з веб-розробки будівельних сайтів, але справа не пішла. Чесно кажучи, я завжди мріяла займатися дизайном одягу та аксесуарів. Я вже брала участь у проекті для переселенців і на невеликий грант закупила швейне обладнання. Але швейні машини, закуплені з минулого гранту, були побутовими. Мені ж для розширення виробництва необхідні промислові агрегати. Я зареєструвалася, подала документи, захистила бізнес-план. І торік отримала необхідне обладнання. Мені подобається те, чим я займайюся. Коли жінка одягає моє плаття, їй роблять компліменти. Це приємно. Мої речі не йдуть врозріз з модними трендами і підходять клієнтам за ціною. У найближчій планах – стати провідним дизайнером Харкова".

Сьогодні в Ельміри вже є постійна клієнтура і вона вирішила зв'язати своє подальше життя з Харковом. Вона – сильна людина, яка скоріше за все не потонула би і без нашої допомоги.

Мирон, житель Львівської області, батько чотирьох дітей. Раніше жив на соціальну допомогу як малозабезпечений. Ймовірно, саме діти спонукали його на рішення все змінити – відповідальність за їхнє майбутнє виявилася сильніша за страх.

Він захистив своє право на допомогу і отримав 64 тис грн на розвиток бізнесу.

Мирон: "Сьогодні у мене власний бізнес у лісовому господарстві. У мене великий стаж роботи в цій сфері, вся сім'я колись в ній працювала, тому і вирішив, що свою справу треба будувати в цьому напрямку. На отримані гроші я купив устаткування, і справа пішла, вже навіть працевлаштував у себе одну людину. Ми пропонуємо послуги з заготівлі лісу, догляду за культурами, всього, що пов'язано з лісовим господарством".

Усвідомивши себе вільним від бідності, Мирон демонструє чудеса підприємливості, він одним з перших учасників проекту зумів працевлаштувати людину. Впевнена, його діти будуть пишатися таким батьком.

Світлана та Олександр завжди займалися бізнесом. У Горлівці у Світлани було бюро техінвентаризації, а чоловік займався продажами побутової техніки. Вони їхали до Харкова, як здавалося, на час, збиралися в поспіху і були впевнені, що скоро все налагодиться і сім'я зможе повернутися.

У Горлівці залишилися всі активи, і коли стало зрозуміло, що їх не повернути – подружжя зважилося почати новий бізнес з нуля, точніше – з відра квашеної капусти.

Світлана та Олександр разом захистили бізнес-плани і отримали по 64 тис. грн фінансової допомоги на закупівлю обладнання для виготовлення солінь.

Світлана: "Ми швидко зрозуміли, що шинкування недостатньо, але закуповувати необхідні обсяги капусти просто не могли собі дозволити. Тому вирішили взяти участь у проекті "Рука допомоги". У мене був бізнес-план з виробництва моркви по-корейськи і коренеплодів, у чоловіка – квашеної капусти. Ми відразу заявили про себе дуже голосно, у нас з'явилося багато замовників. Бізнес витратний, відра доводиться закуповувати за валюту, а капусту потрібно купувати фурами. Але обладнання, яке ми отримали завдяки проекту, дозволяє прискорити темпи виробництва. Зараз ми плануємо вийти на рівень конвеєра і більш серйозно заявити про себе на ринку. Ми відчули себе тими, ким були раніше, – підприємцями".

Світлана та Олександр з тієї породи людей, які борються, поки дихають. Їх енергія і впевненість в собі заражає. Такі люди колись побудували Америку. Сьогодні вони будують Україну, і я рада, що проект причетний до їх успіху.

Історій людей, які вирішили і змогли, в проекті вже понад півтори сотні. Але для того, щоб в країні щось реально почало змінюватися, їх повинні бути десятки тисяч. Після завершення пілотного проекту ми зробимо все, щоб успішний досвід був поширений на всю країну.

Інна Шинкаренко, керуючий партнер ShiStrategies  для "Бізнес Цензору"